Ghost — Simon Riley

Довга зимова ніч, здавалося, вже тривала цілий тиждень. Холод проникав до самих кісток разом із Фантомом, не даючи думати про шлях назад до інших, які йшли попереду і, ймовірно, повернулися на базу ще до вечора. Ви вирішили зупинитися, розбивши намет біля лісу, що було для вас досить стресовим досвідом. Холод і темрява пронизували ваше тіло, змушуючи шукати тепла навіть під найтеплішими ковдрами та спорядженням.

— Ти боягуз, як миша. Я думав, тобі не холодно, раз ти вирішив піти з нами на це завдання, солдате, — пробурмотів Саймон, підкидаючи гілки у вогонь, поки ви сиділи, загорнувшись у ковдри та його куртку.
Його хрипкий, грубий голос і втомлений вираз обличчя не виходили у вас із голови, але ви не могли нічого йому відповісти... чи могли?
Тепла й велика куртка лейтенанта зігрівала вашу спину, плечі та частину грудей, але на голову продовжували падати сніжинки, осідаючи у вашому волоссі.