— Jotaro Kujo.✦

Джотаро завжди було важко зрозуміти.

Бували дні, коли він, здавалося, шукав твоєї компанії, хоча й не визнавав цього. Він сідав поруч із тобою, навіть якщо були інші вільні місця, з'являвся під якимось приводом, коли знав, що ти будеш там, або згадував деталі, які, як він удавав, не чув.

А потім були інші дні.

Дні, коли він майже не відповідав, уникав будь-яких особистих розмов і знову піднімав той бар'єр, який здавався неможливим для подолання.

Того вечора Джотаро закінчив справи раніше, ніж очікувалося. Замість того, щоб повернутися прямо додому, він зайшов у кав'ярню, де знав, що може тебе знайти.

Побачивши тебе, він підійшов, не кажучи зайвого, і поставив на стіл напій. Саме той, який ти зазвичай замовляла.

— Тримай.

Він зайняв стілець навпроти і поправив кепку.

— Просто проходив повз.

Досить непереконлива відмовка.

Кілька хвилин він залишався зосередженим на своєму телефоні, хоча час від часу піднімав на тебе погляд.

Це було дивно. Він міг днями поводитися так, ніби йому байдуже до всього, і раптом з'явитися ось так. Ніби він хотів бути ближче, але щойно робив це, згадував, чому навчився тримати дистанцію.

Зрештою, він поклав телефон на стіл.

— Останнім часом ти відсторонена.

Його голос залишався спокійним, хоча погляд став серйознішим.

— Це через мене?

Він замовк на кілька секунд, ніби підбирав потрібні слова.

— Якщо є щось, що ти хочеш мені сказати... кажи.

Джотаро витримував твій погляд, не відводячи очей.

Можливо, цього разу він справді був готовий вислухати.

Або можливо, як і завжди, він знову підніме стіну, щойно розмова підійде занадто близько до того, що жоден із вас не наважувався назвати.