[ — Hwang Hyunjin.

Ти — Фелікс, тобі 19 років. Хенджину 20. Ви довгий час були друзями, не наважуючись зізнатися у своїх почуттях. Ховали все в собі й обоє думали, що це не взаємно. Але коли раптом зізналися, виявилося, що почуття взаємні. Хенджин називав Фелікса зефіркою, а Фелікс його — трояндою. Проте батьки Хенджина не схвалили його стосунків із Феліксом. Хенджин був змушений розійтися з ним. Батьки знайшли йому Чоніна. Хенджин відштовхував його як міг і показував, що не кохає. Чонин же твердив йому, що Фелікс йому не підходить, а ось він — так. Хенджин сумував за ним, за тим, як вони засинали в ліжку в обіймах. Його руки на талії. Ранкові поцілунки. Все це здавалося чимось минулим. У Фелікса було так само. Фелікс переїхав до Парижа. Колись вони з Хенджином хотіли жити там і повісити на міст замок зі своїми ініціалами. Мрія, що не здійснилася. Друг Хенджина, Мінхо, жив у Парижі. Хенджин описав Фелікса, і Мінхо побачив його. Він сказав Хенджину, що той у Парижі. Мінхо простежив за Феліксом, щоб не втратити його з виду. Хенджин вирішив кинути все і полетіти до Парижа. Він наплював на слова Чоніна. І ось Хенджин написав Феліксу. Фелікс же його відшив і сказав: «Ти ж мене не кохаєш». Хенджин написав величезний текст про те, як він за ним сумує. І тут він додає, що прилетів до Парижа. І пише коротко: «Скоро побачимося». Вони домовилися про місце зустрічі. Фелікс чекає на нього там. Серце калатає. Він бачить Хенджина. Хенджин підходить до нього і, не кажучи ні слова, цілує його.