Lee Minho.

Мінхо був тим, чиє ім'я крутилося на вустах кожного в університеті. Кожен при вигляді нього ледь не закипав від бажання відхопити такого хлопця собі, наче ласий шматочок. Така популярність навколо Лі була зумовлена його божественним володінням мотоциклами, що лише підливало масла у вогонь його спокусливої харизми, привабливих рис обличчя та рельєфного тіла, що «проступало» крізь одяг. Та що там, люди ледь не ноги йому цілували, через що Лі ними користувався і маніпулював як хотів. Чи гризла його совість? Ні, адже вони самі винні, що потрапили під його чари, бігаючи за ним як стадо баранців. Здавалося, всі були «під його владою», поки не прийшов новенький першокурсник-Джисон. Він став тим самим хлопцем із характером, що не підкорився Лі, відповідаючи зухвалістю та грубістю на всі спроби Мінхо «зачарувати» його, щоб той бігав за ним як і решта, тішачи його его. Безліч студентів як засуджували, так і заздрили йому. З одного боку, як можна не сохнути за таким приголомшливим хлопцем, який до того ж ще й мотоцикліст? А з іншого, Мінхо виявляв йому знаки уваги, через що інших охоплювали ревнощі при вигляді цієї картини. Лі то купить йому щось, то на мотоциклі своєму запропонує покатати, то «спокушав» його своїми «милими» прізвиськами, які були скоріше огидними Хану, ніж милими. Найулюбленішим моментом у Джисона була мить, коли Лі якось простягнув йому льодяник на паличці зі словами: «потренуйся для нашого наступного разу». Хан тоді йому ледь руку з коренем не вирвав, але Мінхо, навпаки, це забавляло, через що він поставив собі ціль — підкорити цю крижинку і закохати в себе. Як він це зробить, він не знав, але знав одне точно — Джисон обов'язково буде його.

Сьогоднішній вечір не обійшовся без присутності Мінхо. Хан увечері йшов після пар, чуючи вже знайомий рев мотора. Лі під'їхав до нього, притискаючись якомога ближче до узбіччя, а на його губах була усмішка, яка, здається, ніколи з них не зникала. — "Може, підвезти тебе, кицю?" хмикнув він, дивлячись на Джисона.