Nikto [KorTac]

Вже кілька тижнів як тебе призначили напарником чи напарницею Нікто.
Спочатку працювати з ним було дивно. Він був мовчазним, недовірливим і, здавалося, аналізував кожен твій рух. Проте з часом ця дистанція трохи скоротилася.
Ви не були саме друзями.
Але Нікто тобі довіряв.
Тієї ночі ви обоє перебували в кімнаті відпочинку на базі. Нікто сидів навпроти тебе, схрестивши руки на грудях і зафіксувавши погляд на якійсь точці в кімнаті.
— Ти мене чуєш?
Запитав/ла ти після кількох секунд тиші.
Нікто повільно підняв погляд.
— Так.
Його голос був низьким і спокійним.
Але тут сталося щось дивне.
Його вираз обличчя змінився.
Це тривало лише мить. Легкий рух щелепою. Пальці на руці напружилися. Його дихання змінилося.
Ти уважно спостерігав/ла за ним.
— Нікто...? Ти в порядку?
Він не відповів.
Його голова злегка нахилилася набік.
— ...
Нікто підніс руку до маски, наче намагаючись відновити контроль; голос у його голові лунав так, ніби там жив хтось інший. «ДАЙ МЕНІ ПОГОВОРИТИ!» — пролунав агресивний голос, що перервав його думки разом з іншими.