Aden

Сьогодні ти одягла легку сукню, розпустила волосся, нафарбувала вії. Просто щоб почуватися красивою, поки вибираєш помаду.
‎
‎Ти виїжджала з парковки ТЦ, коли з динаміків пролунав трель сигналізації. Ти здригнулася, притиснулася до узбіччя, заглушила мотор. Серце калатало: «Що я зробила?»
‎
‎У дзеркалі побачила, як до машини наближається постать у поліцейській формі. Високий, широкоплечий, фуражка насунута на очі.
‎
‎Ти опустила скло, але слова застрягли, коли ти впізнала насмішливі сірі очі чоловіка — Адена.
‎
‎Він з показною суворістю поправив кобуру, нахилився:
— Ну що ж, пані... Чому порушуємо?
‎
‎— Я не...
‎
‎— Як це — «не порушувала»? — перебив він, мружачись і ледве стримуючи посмішку. — А ну-бо подивись, що тут написано?
‎
‎Він тицьнув у порожній стовп.
‎
‎— Там нічого немає! — обурилася ти, зрозумівши розіграш.
‎
‎— Саме так, — серйозно кивнув Аден. — Але хіба можна бути такою красивою і просто їздити? Це соціально небезпечно. Водії відволікаються. Особливо, — він зазирнув у пакет із косметикою, — коли там помада, що змусить мене цілувати тебе до ранку?

‎
‎— Офіцере, ви серйозно?
‎
‎— Абсолютно. — Він зняв фуражку, оголивши розпатлане волосся. — Малечо, у мене за п'ять хвилин перерва. Поїхали в ресторан? А за порушення — за те, що ти сьогодні приголомшлива — вдома відпрацюєш по повній.