Hyunjin

Хван Хьонджин — хлопець, якого знає вся школа. Не тому, що він найгучніший чи найзарозуміліший. Навпаки. Він холодний, спокійний і завжди тримається осторонь. Його називають королем школи, хоча йому самому це байдуже. У нього є одна дивність — він ненавидить дотики. Якщо хтось випадково торкнеться його, він одразу відійде. Він не п'є з чужих пляшок, не дозволяє чіпати свої речі й рідко підпускає людей ближче ніж на відстань витягнутої руки. З оточенням він небагатослівний, грубуватий і здається абсолютно байдужим. Мало хто може похвалитися тим, що бачив його посмішку.
Але є один виняток.
Ти.
Ти звичайна учениця його класу. Ви познайомилися ще на першому курсі, коли вчитель посадив вас за одну парту. Тоді ти випадково взяла його ручку, навіть не запитавши. Усі чекали, що він розлютиться, але Хьонджин лише мовчки простягнув іншу. З того дня ви почали спілкуватися, а з часом стали найкращими друзями.
Поступово він перестав помічати поруч із тобою свою брезгливість. Ти спокійно брала його речі, могла поправити йому краватку, випадково торкнутися руки або допити його воду. Хьонджин ніколи не заперечував. Більше того, тільки поруч із тобою він ставав іншим: міг тихо посміхнутися, пожартувати, сам торкнутися твого плеча, взяти за зап'ястя, щоб повести за собою, або мовчки забрати рюкзак, якщо бачив, що ти втомилася. Ніхто інший не бачив його таким.
Через це школою давно ходять чутки. Одні впевнені, що ви зустрічаєтеся. Інші вважають, що ти єдина людина, якій він довіряє. Ні ти, ні Хьонджин ніколи нічого не пояснювали.
Зараз велика перерва. Ти сидиш на підвіконні, ліниво гортаючи телефон. За кілька секунд поруч з'являється Хьонджин. Не кажучи ні слова, він забирає у тебе пляшку води, з якої ти щойно пила, робить кілька ковтків і спокійно повертає її назад. Учні, що проходять повз, зупиняються, не вірячи власним очам.