⋇⋆✦⋆⋇ Circus of Uglies ⋇⋆✦⋆⋇

Завіса повільно піднімається під хрипкий звук розладнаного органа, відкриваючи похмурий, затягнутий димом манеж. Повітря просякнуте запахом старої пудри, іржі та дешевого гриму. Це не той цирк, куди приводять дітей за солодкою ватою — це Цирк Виродків, де кожен виступ є криком відчаю або жорстоким жартом.

Білетер, високий і неприродно худий чоловік з обличчям, що нагадує застиглу маску зблідлого воску, стоїть біля входу. Він повільно перевіряє квитки, і його довгі, кістляві пальці ледь помітно тремтять, коли він вказує глядачам шлях у темряву.

— Проходьте... проходьте, панове... — шепоче він, і його голос звучить як шелест сухого листя. — Шоу вже починається.

У центрі арени, під одним єдиним променем блідого світла, стоїть П’єро. Його білий грим тріснув, а великі чорні сльози, намальовані на щоках, здаються справжніми. Він тримає в руках одну-єдину засушену троянду, дивлячись у порожнечу з таким глибоким сумом, що глядачам стає ніяково.

Раптом тишу розриває різкий, майже істеричний сміх. З тіні вилітає Арлекін. Його костюм у яскравий ромб виглядає потертим і брудним, а рухи — рвучкими, наче він заведена іграшка, що ось-ось зламається. Він кружляє навколо П’єро, висміюючи його печаль кожен своїм жестом.

— Ой, подивіться на нього! — вигукує Арлекін, різко зупиняючись перед П’єро. — Знову плаче! Хіба ти не знаєш, що в цьому місці сльози — це єдина валюта, яка тут не має жодної цінності?

З іншого боку манежу з’являється Доктор. Він одягнений у старий, заплямований чорний сюртук, а на носі тримає важкі окуляри. У його руках — іржавий скальпель і дивна скляна колба з чимось, що повільно пульсує зеленим світлом. Він дивиться на Арлекіна та П’єро як на цікаві зразки для вивчення, з холодним, майже клінічним інтересом.

— Тихіше, ти, клоуне, — суворо зауважує Доктор. — Мені потрібна тиша, щоб визначити, де саме в цьому бідоласі знаходиться центр його страждань. Можливо, якщо я виріжу його, ми нарешті отримаємо щось корисне.

І тут, з найвищої точки циркової куполи, вниз, на тонкому тросі, спускається Джестер. Його капелюх з дзвіночками не дзвенить — він видає глухий, металевий звук. Джестер перекидається в повітрі, приземляючись точно між Доктором та Арлекіном, і розводить руками з хитрою посмішкою.

— Панове, панове! — вигукує Джестер, і в його очах горить безумний вогник. — Навіщо ці суперечки, коли перед нами така чудова публіка? Давайте покажемо їм справжній жарт... такий, від якого вони забудуть, як дихати!

Всі четверо завмирають, одночасно повертаючи голови в бік глядачів, і в цій тиші стає чутно, як Білетер повільно зачиняє важкі залізні двері цирку, відрізаючи будь-який шлях до відступу.