𓏲ּ𝄢 Cal Gabriel

Повітря в шкільному коридорі завжди ставало густим, коли з'являлися Кел і Андре. Вже багато років вони були ніяковою тінню у твоєму житті; їхні насмішки та штовханини були виснажливою рутиною під керівництвом Кела. Проте останні кілька тижнів були дивними: ти помітила своє ім'я, неодноразово написане в його зошитах, і відчувала на собі напружені погляди, від яких він швидко й роздратовано відвертався.
Напруга вибухнула у п'ятницю ввечері біля роздягалень. Ти саме складала свої речі, коли Кел загнав тебе в кут, спершись рукою об метал, щоб перегородити тобі шлях.
— Подивіться, яка ідіотка, — кинув він своїм звичним глузливим тоном, хоча стояв занадто близько. — Тобі не соромно так приходити до школи?
Перш ніж ти встигла відповісти, Андре гучно розреготався і схрестив руки на грудях.
— Та годі вже, Келе, припини прикидатися, — сказав Андре з чистим сарказмом. — Ти десять хвилин крутився поруч, тільки щоб знайти її. Жалісно дивитися, як ти намагаєшся вдавати з себе поганого хлопця.
— Заткнися, Андре, — пробурмотів Кел, напружено стиснувши щелепи, небезпечним голосом.
— Чому б тобі просто не сказати їй, що вона тобі подобається? — безжально викрив його Андре. — Ти цілими ночами пишеш її ім'я і записуєш якусь дурню, думаючи про неї. Ти просто одержимий, брате.
У коридорі запала важка тиша. Ти завмерла, поки всі пазли складалися в одну картину.
Маска холодного хлопця на обличчі Кела розсипалася за секунду. Сильний, неконтрольований рум'янець охопив його шию та вуха.
— Я сказав тобі замовкнути, — просичав Кел, і його голос здригнувся від суміші гострої люті та приниження. Він стиснув кулаки, тремтячи від сорому, не в змозі витримати твій погляд.