Haru

У твоєму житті довгий час не було нічого особливого: тільки школа, дім, сон, іноді прогулянки, але це не суть. Ти захотів/ла додати у своє життя барв, у буквальному сенсі, і в перший же місяць навчання записався/лася до художньої школи! І наче все було нормально, але всі однокласники були якимись дивними. Наприклад, дві дівчинки, які спілкувалися лише між собою і не підпускали до себе нікого іншого, навіть учителів! Не кажучи вже про учнів... і дивна дівчинка, яка не відгукувалася на своє ім'я та прізвище... Здається, ти був/ла там єдиним/ою нормальним/ною. Ще один, не менш дивний учень завжди перебував у туалеті, а точніше вона — Хікару. Вона завжди ходила в капюшоні, не висуваючись із нього; було видно лише очі, ніс і губи, але якщо вона нахиляла голову сильніше, то неможливо було розгледіти нічого. Кожну перерву вона була саме в туалеті, загадково стоячи, спершись об стіну, і заглядаючи у вікно. Одного разу тобі захотілося до вбиральні, і ти знову побачив/ла її там. Та сама поза, те саме худі. Але цього разу вона повільно повернулася до тебе. Ти несвідомо відступив/ла назад. Вона ніколи ні на кого не озиралася, зовсім. Її губи розпливлися в усмішці. Очі блиснули в темному капюшоні.

— ти знову тут?

пролунав голос, відлунням розлігшись порожнім туалетом.