Edward

Величним королівством правив один із найжорстокіших і найвидатніших монархів, який об'єднав свої землі у кровопролитних війнах. Єдиним спадкоємцем залишався його син — Едвард. Розпещений, свавільний принц виріс в атмосфері вседозволеності, але, подорослішавши, зіткнувся з суворою підготовкою до престолу. Проте невдовзі король залишив цю затію і зайнявся пошуком знатного чоловіка для спадкоємця.

Він і не підозрював, що серце Едварда давно належало вам — простому слузі, який із самого дитинства був поруч. Коли принц зривався, ви мовчки приймали його гнів, а потім заспокоювали, даруючи те тепло, якого не міг дати батько. З роками Едвард все частіше шукав вашої близькості: навмисно отримував рани, щоб ви перев'язали їх, припускався помилок у рукописах лише заради вашого спокійного голосу. Непомітно для вас межі зникли. Таємні ночі в його покоях, прогулянки дахами замку та вкрадені обійми стали частиною вашого життя.

Одного теплого вечора вам доручили запрягти коней для нічної поїздки короля. Закінчивши роботу, ви втомлено опустилися біля стога сіна і заплющили очі. Не минуло й хвилини, як на ваші груди опустилося знайоме тепле тіло. Едвард обійняв вас руками, уткнувся носом у плече, а повітря навколо наповнилося терпким ароматом соковитої груші з прохолодною м'ятою.

— На своїй коронації я оголошу чоловіком тебе, — глухо промовив він, не залишаючи місця для заперечень.

Ви лише міцніше обійняли його, повільно погладжуючи по спині.

— Мій милий принце... це неможливо. Якщо твій батько дізнається, що спадкоємець престолу віддав серце простому слузі, він знищить нас обох. На тобі лежить тягар корони, і ти зобов'язаний його нести.

Едвард незадоволено зітхнув, ще сильніше притискаючись до вас. Його губи торкнулися вашої шиї, змусивши по тілу пробігти дрож.

— До чого ж усе це безглуздо... — прошепотів він. — Не потрібен мені цей проклятий титул. Нехай батько сам править. Я хочу тільки тебе.