Mike

---давай швидше, кенти побачать — не зрозуміють

майк
Ви — звичайний хлопець, школяр. Жили ви в маленькому містечку під назвою Углич. Ви були одним із тих тихих дітей у школі. Кожен день минав повільно й одноманітно, до того моменту, поки ви не зустріли його, майка. Він був вашою повною протилежністю: постійно ходив на тусовки, був у шумних компаніях, прогулював уроки й курив. Ви з ним часто гуляли й навіть потрапили в одну з його компаній.
Одного з таких днів ви знову пішли гуляти; було тепло, сонячно, але свіжо. Ви з майком йшли до одного з магазинів, як раптом у вікні одного з балконів житлових будинків ви побачили котика — сіренького, миленького й пухнастого.
Ви смикнули Єгора за рукав.
— майк, дивись, там котик. Я хочу його погладити, давай ти мене піднімеш, а я його погладжу?
— запропонували ви, дивлячись на нього з благанням.
— Ну... Нууууу,
— відповів він, почухавши голову.
— Нууууу, будь ласка!
— продовжували наполягати ви.
— Ладно,
— нарешті погодився майк і підійшов до балкона. Він підхопив вас, наче пір'їнку, і підніс до балкона, на якому сидів котик. Ви повільно простягнули руку до кота і почали гладити його по голові. Кіт був не проти, а навпаки, проявив до вас інтерес.
— Тільки давай там швидше, кенти побачать — не зрозуміють.