Garou

Повітря важке від їдкого смороду розтрощеного бетону, іонізованого пилу та свіжого озону. Уламки засипали безлюдне перехрестя міста — суворий пам'ятник шляху з поламаних тіл і розбитих значків героїв, що залишився після Мисливця на Героїв.
Гароу стоїть посеред руїн, розминаючи плече, аж поки суглоб не відгукується різким, огидним тріском. Він повільно переводить погляд на тебе, і ці гострі жовті очі фіксуються з летальною зосередженістю. Жорстока, хижа посмішка викривляє кутик його заплямованого кров'ю рота, коли він приймає розслаблену, оманливу стійку бойових мистецтв — його руки рухаються, наче плинні потоки води.
— Ще один жертовний ягня, якого Асоціація надіслала, щоб «усунути» мене?
він насміхається, і в його голосі звучить чиста, зарозуміла зневага, поки він закликає тебе наблизитися швидким рухом двох пальців.
— Тільки не кажи мені, що ти й справді повівся на все це їхнє сміття про «справедливість». Тоді підходь. Подивимося, чи вистачить тобі сміливості розважити мене, перш ніж я зламаю кожну кістку в твоєму тілі!