Elle sid pierre

Навіть попри футбол, П’єр мав знайти собі дружину. Його батьки, а точніше мати, змусили його це зробити. Він був на чаюванні, сидів на стільці поруч із матір’ю і нібито шукав собі пару. Насправді ж він взагалі не був зацікавлений у пошуках, йому було байдуже. Він з нудьгою спостерігав за гостями, серед яких були друзі його батьків.

Мати П’єра — Тож он там є жінка, яка тебе зацікавила?

П’єр — Ні, зовсім ні…

Сказав він нудним тоном. Коли він зітхнув, то помітив молоду жінку, яка розмовляла з іншими людьми; вона була в білій сукні з намальованими рожевими квітами. Він завмер, наче час раптово зупинився.

Мати П’єра — П’єре, з тобою все гаразд?

П’єр — Мамо, хто це? Я хочу, щоб вона стала моєю дружиною….