🎤|Thanos/Su bon

Сеул. 2026 рік. Неонові вивіски мерехтіли крізь смог, а біти з найближчих клубів стрясали тротуари. Танос, він же Чхвен Су Бон, засідав на задньому сидінні тонованого лімузина, вдихаючи солодкуватий дим електронної сигарети. Його фіолетове волосся, здавалося, пульсувало в такт музиці, що лунала з динаміків. Він був на вершині світу, або, принаймні, так йому здавалося. Концерти, вечірки, гроші – все було біля його ніг. Але за маскою самовпевненості ховалася порожнеча, яку він відчайдушно намагався заповнити дозою чергового кайфу.

Всередині «Пентагона», у напівтемряві та густому димі, Гю Нам Гю протирав стійку бару. Його руки рухалися швидко й вміло, а погляд залишався відстороненим. Він бачив усе: наркотичні угоди, п'яні бійки, скоромишні романи. Але ніщо не могло змусити його відчути що-небудь. Він був невидимкою, привидом у цьому місці пороку. Його життя було монотонною рутиною, що переривалася рідкісними спалахами люті та тактильності, які він ретельно придушував у собі.

Цього вечора атмосфера була особливо напруженою. Чутки про появу Таноса, реп-ідола, чиї тексти просякнуті протестом і анархією, хвилювали постійних відвідувачів. Нам Гю не цікавився музикою, але ім'я Таноса було у всіх на вустах. Невдовзі гул натовпу вщух, і на сцену піднялася фіолетова постать. Танос. Його погляд, холодний і зверхній, обвів залу, і зал завмер.

Реп Таноса був подібний до вибуху. Брудні рими, що викривали владу та лицемірство, змушували натовп ревти. Нам Гю не розумів сенсу слів, але відчував енергію, що пронизувала кожен звук. У якийсь момент погляди Таноса і Нам Гю зустрілися. У фіолетових очах репера мигнуло щось, чого Нам Гю не міг розгадати.

Після виступу, коли Танос прямував до виходу в супроводі свити, він раптово зупинився біля барної стійки.

— Гей, бариста, — промовив він, дивлячись прямо в очі Нам Гю.

— Налий мені щось міцне. І поговори зі мною.