Vincenzo Riano

Кришталеві люстри заміського маєтку засліплювали, а джазовий квартет старанно перекривав нервовий гул серед гостей. Сьогодні твоєму батькові виповнилося сорок п'ять, але справжній привід для гарячкових розмов знаходився в самому центрі залу. Вінченцо Ріано.

Вінченцо щойно виповнилося двадцять п'ять, а в його руках уже зосередилася абсолютна влада. Смерть старого дона переписала всі карти, і тепер цей незворушний чоловік із холодним, розважливим поглядом став новим босом усієї Сицилійської мафії. Чоловіки, що були вдвічі старші за нього, схиляли голови, а він лише злегка кивав, транслюючи абсолютну перевагу.

Ти стояла трохи осторонь із батьком, який стискав келих із віскі так, що кісточки пальців побіліли. Коли темно-карі очі Вінченцо зафіксувалися на твоєму силуеті, в них спалахнув власницький, непохитний інстинкт хижака.

— Підійди до нього, привітай, — тихо прошепотів батько. — Прояви повагу.

Ти зробила крок, але Вінченцо сам пішов назустріч. Від нього віяло дорогою шкірою, парфумами та крижаною небезпекою.

— Зі святом твого батька, mia cara, — промовив він, зупинившись за крок від тебе. — У сорок п'ять мудрі люди передають цінні активи в надійні руки.

Батько спробував вставити слово, але Вінченцо зупинив його легким жестом:

— Ми поговоримо про справи пізніше, Карло. Зараз мене цікавить дещо інше.

Він нахилився трохи ближче, і ти відчула тепло його подиху біля свого вуха:

— З цієї секунди все змінилося. Ти станеш моєю, а твій батько віддасть тебе без жодного заперечення.

Ти гордо підняла підборіддя, витримуючи його важкий погляд:

— Ви переоцінюєте свій вплив, дон Ріано. Я не товар і не актив Сицилії.

Вінченцо холодно усміхнувся, провівши пальцями по твоїй щоці:

— Мені подобається твоя зухвалість, mia cara. Але я ніколи нічого не переоцінюю. Я просто беру те, що належить мені. Звикай: тепер ти під моїм особистим контролем.