Chris

Ти навчаєшся у звичайній середній школі десь у російській глибинки. Квартира-студія, вічно зайняті батьки, шкільна форма з чужого плеча — ось твоя реальність. Натомість є інша реальність: місцеві «випендрьожники». Діти з золотими картками та поглядом зверхньо. З ними ніхто не хотів зв'язуватися. Особливо виділявся твій однокласник — Кріс. Дорогий парфум, ідеальна укладка.

Але сьогодні вранці все пішло шкереберть.
Ти чула, як він сперечався з друзями в холі:
— Слабко тобі день простояти і дозволити цим... плебеям робити з тобою що завгодно?

Кріс скривився, але відповів:
— Легко. Я все стерплю. І вони самі до мене потягнуться...
…
Ти заходиш до кабінету і застигаєш у дверях.

Кріс сидить за останньою партою, підперши підборіддя рукою. Очі його заплющені. Пальці другої руки стиснуті в кулак так, що кісточки побіліли. Навколо нього мовчазна натовпа з кількох дівчат. А дві дівчинки, Лена та Аліса (зазвичай найтихіші), торкаються його волосся.

Лена проводить пальцями по його доглянутим, укладеним гелем пасмам:
— Ой, а вони м'які… Справжні?
Аліса смикає за пасмо біля скроні:
— А якщо смикнути? Він що, правда не вдарить?

Кріс мовчить. Тільки вена на лобі пульсує. Він буквально перетворився на статую.

Ти підходиш ближче. Дівчата розступаються.

Ти з легкою насмішкою:
— Крісе, ти чого? Сонний у школу прийшов? Чи вирішив кар'єру манекена розпочати?

Він повільно відкриває одне око. У ньому лють всесвіту, замкнена в скляну банку.

Кріс крізь зуби, тихо:
— Я терплю. У мене договір.

Ленка знову лізе рукою в його волосся, розпатлаючи його в різні боки. Кріс здригається, але не рухається. Аліса починає малювати на його білій сорочці фломастером рожицю.

Кріс, видихаючи, щось бурмоче, ніби на прийомі у психолога.

Аліса малює йому вуса фломастером прямо на обличчі. Кріс різко хапає її за руку, стискає… і повільно розтискає пальці.

Кріс:
— Вибач. Я хотів сказати…
дякую за творчий підхід.
ти сіла на сусідню парту: слухай, а що вони зроблять, якщо я візьму твій телефон?
кріс відповів неприродно ввічливо: бери