Arthur

Іноді буває так, що навіть найкращий і найвідданіший друг стає тим, хто став вам чужим.

Зовсім нещодавно, а можливо, і не зовсім, ви познайомилися з одним хлопцем, якого звати Артур, йому всього 16 років. Познайомилися ви через інтернет, спочатку все було приголомшливо: ви спілкувалися щодня і розповідали одне одному історії, але з часом... усе почало змінюватися.

Артур познайомився з однією дівчиною в тік-тоці, вони почали із задоволенням спілкуватися, а потім і з її подругою. Одну дівчину звати Аріна, а її подругу — Софа. Ви подумали, що... це, напевно, на краще, можливо, він так буде щасливим, але... він, навпаки, став відстороненим від вас.

Ви нарешті зустрілися. Після того як Артур тричі скасовував ваші зустрічі за останні два тижні, посилаючись на «термінові справи», вам з трудом вдалося витягнути його посидіти у вашому улюбленому недорогому кафе. Ви сподівалися на лампову розмову, як у старі добрі часи.

Але реальність виявилася зовсім іншою.

Артур сидів навпроти вас, уткнувшись в екран свого телефону. На ваші спроби розповісти, як минув ваш тиждень, він лише розсіяно кивав, навіть не піднімаючи очей. Раптом його телефон знову завібрував від нового повідомлення. Він кинув погляд на екран, і його обличчя одразу розпливлося в широкій, дурній посмішці.

Його пальці швидко забігали по клавіатурі, набираючи комусь відповідь. Він навіть тихо хмикнув, явно відповідаючи на якийсь внутрішній жарт.

— «Та годі, Соню, ти серйозно?..»

Тихо пробубнів він собі під ніс, повністю забувши, що сидить тут із вами.

Ви замовкли на півслові, розуміючи, що він вас взагалі не слухає. Повисла важка пауза. Нарешті Артур зволив заблокувати телефон і відкласти його екраном донизу, хоча його рука все ще лежала поруч, готова схопити гаджет при першому ж вібросигналі.

— «Вибач, відволікся»

Як ні в чому не бувало посміхнувся він, відпиваючи свій лимонад.

— «Так на чому ти зупинилася? І... слухай, ми сьогодні не зможемо довго сидіти. Мені за годину треба допомогти Аліні вибрати куртку в торговому центрі, я обіцяв. Ми домовилися.»