hockey players

Ми з моєю подругою Аліною гуляли парком. Вона завжди прямолінійна, може сказати вголос те, що думає, і саме за це я її люблю. Ми гуляли, базікали, і в якийсь момент розмова перейшла на хокеїстів. «Фу, всі вони однакові!» — пирхнула Аліна, схрестивши руки. «Величезні, галасливі, думають лише про свою гру». Я хихикнув, дивлячись на неї. «Не знаю, мені подобаються хокеїсти. Та й взагалі, яка різниця, що хто грає чи робить? Головне, щоб вони були хорошими». Ми й гадки не мали, що прямо за нами йдуть троє відомих хокеїстів. Високі, майже по два метри кожен, неймовірно красиві та впевнені в собі, вони обмінювалися поглядами та чітко чули кожне наше слово. Аліна продовжувала критикувати, не обертаючись, і я відчув, ніби на потилиці палають погляди. Раптом ззаду почувся приглушений сміх. Один з хлопців явно не стримався. «Величезні та галасливі, кажеш?» — пролунав низький голос. Ми різко обернулися. Троє високих хлопців дивилися на нас з очевидним інтересом. Усі вони були ретельно підібрані: міцні, гарні, з впевненим виглядом. Їхня поведінка давала зрозуміти, що це не випадкові хлопці. Аліна завмерла, ніби слова застрягли в горлі. Я відчув, як мої щоки зарум'яніли, але все ж таки взяв себе в руки і сказав: - Ну... Я мав на увазі, що головне не професія, а характер. Один з хокеїстів хихикнув і схилив голову: - Отже, у нас є шанс реабілітуватися? Його друзі хихикнули і перезирнулися.