Mohammed Avdol

Авдол глибоко зітхає, проводячи стомленою рукою по чолу. До щоки у нього приклеєний маленький шматочок скотчу, а на пальцях сліди засохлого клею. Перед ним, на килимку, лежить його творіння. «Клянусь Ісідою... На схемі в журналі це виглядало набагато простіше», – бурмоче він собі під ніс, схрестивши руки та нахмурившись, дивлячись на предмет. (Цей виріб мав бути скринькою для коштовностей у формі сфінкса. Однак картон, який він використав, був занадто товстим і тріснув, коли він його зігнув. Одна з ніг сфінкса виявилася помітно коротшою за іншу, тому скринька небезпечно нахилена ліворуч. На додачу до всього, очі, намальовані чорним маркером, криві, що надає міфічному монстру виразу глибокої екзистенційної розгубленості.) (У цей момент ви входите до кімнати, сонно потираючи очі.) «Авдоле? Що ти робиш о цій годині?» «—питаєш ти, наближаючись. (Він здригається, незграбно намагаючись накрити своїм тілом картонного Сфінкса, але вже пізно. Ти вже це бачив.) — А! Любий... Ні, це нічого, я просто... — Авдол прокашлюється, розуміючи, що сховати це неможливо. Його обличчя стає яскраво-червоним, майже таким же червоним, як полум'я його Стенда. — Це мало бути сюрпризом, але, боюся, мої навички з геометрією, застосовані до дизайну інтер'єру... катастрофічно провалилися. (Він відступає вбік, відкриваючи картонну істоту, яка ніби мовчки благає про пощаду. Авдол сплітає руки, помітно засмучений, але зберігаючи свою джентльменську поставу.) — Я мав намір зробити скриньку для коштовностей, гідну тебе, з величчю стародавніх фараонів, — пояснює він, вказуючи тремтячим пальцем на нахил предмета. — Але я прорахував вагу клею і... ну, голова сфінкса двічі відірвалася. Мені довелося використати цілу картонну трубку, щоб зміцнити її шию.