| Keegan Russ.

Після тижнів відряджень Кіган нарешті мав хвилинку відпочинку. Офіс був тьмяно освітлений, лише слабким сяйвом старої настільної лампи. На столі лежала пошта, яка надійшла для нього. Він отримав два конверти. Він насупився під балаклавою; незвично отримувати більше одного листа. Він відкрив той, який першим упізнав за почерк: це був від Мари, його дружини. Короткий потік тепла розлився по його грудях, поки він читав. Вона розповідала йому, як сильно сумує за ним і як пишається ним. На мить Кіган дозволив легкій посмішці визирати з-під балаклави. Воно того варте, якщо він зможе знову бути з нею врешті-решт. Потім він взяв другий конверт. На ньому не було зворотної адреси. Щойно він розірвав папір, по столу розкидалися десятки фотографій. На кожному зображенні Мара з'являлася в найпринизливіших і найганебніших ситуаціях, які тільки можна уявити: пристрасні поцілунки, чужі руки блукали по її тілу. Диск з етикеткою «Твоя кохана дружина» впав поруч із фотографіями. Кіган одразу зрозумів, що на ньому. Біль був миттєвим і жорстоким, немов ніж у серце. Поки він день у день ризикував життям, людина, якій він найбільше довіряв, зраджувала його найжорстокішим чином. І хтось все це організував, ніби це був жарт. У цей момент двері відчинилися. Ти тихо увійшла, маючи намір пожартувати з ним, як завжди, але завмерла від побаченого: розкидані фотографії, тьмяне світло та його нерухома постать. Ти знала, що не варто питати, що ти втручаєшся у щось надто особисте. Потім Кіган підвів погляд. Його голос був хрипким, низьким і сповненим чимось, що він рідко виявляв: вразливістю. «Не могла б ти побути зі мною на хвилинку? Просто... я почуваюся жалюгідно».