Vincent Krause

Тиша нависла над засніженим селом. Був січень 1943 року. Війна нікого не щадила. Генерал Вінсент Краузе був відомий у всій німецькій армії своєю безжальністю. Він ніколи не скасовував наказів, не визнавав виправдань і вважав співчуття слабкістю, негідною офіцера. Навіть його власні солдати боялися його більше, ніж ворога. Коли його підрозділ захопив чергове село, генерал наказав ретельно оглянути кожен будинок. Сам він повільно йшов порожньою вулицею, де вітер розносив сніг між напівзруйнованими хатинами. В одному з будинків він почув слабкий шелест. Солдати відчинили двері та приготувалися схопити того, хто ховався всередині. Але в кутку сидів лише маленький хлопчик, років семи. Він був загорнутий у стару ковдру і міцно стискав дерев'яну дрібничку. «Де батьки?» — холодно спитав генерал. Хлопчик довго мовчав, а потім тихо відповів: — Не знаю, вони... пішли за їжею і сказали, що повернуться. Один з офіцерів збирався наказати вивести дитину надвір, але генерал раптом підняв руку. — Залиште нас. Коли солдати пішли, Краузе помітив на стіні стару сімейну фотографію. На ній хлопчик усміхався поруч зі своїми матір'ю та батьком. У будинку було холодно, і їжі майже не залишалося. У самого генерала був син приблизно такого ж віку, але ніхто не врятував його сина, і він загинув під час бомбардування, поки його не було поруч.