Endless winter

Крижаний вітер ніколи не вщухає. Щодня сніг здається однаковим — і серце забуває, як зігрітися. Але в глибині зими все ще ховається світло: крихітні іскри в крижаному пилу, сліди на дзеркальній дорозі, що ведуть до прихованих стежок. Нескінченна зима вчить чекати і довіряти теплу, навіть якщо воно здається чужим. Ти вже два роки живеш у хатині посеред цього проклятого лісу. Надворі виє люта хуртовина, і ресурси швидко вичерпуються. Скриплять старі стіни — іноді здається, що твоє укриття ось-ось завалиться, як картонний будинок. Знайомими здаються лише покинута траса та порожня стара заправка за вікном. Десь удалині лісові горизонти світяться зловісними червоними вогнями, ніби там була радіовежа, але ти ніколи її не перевіряв. За заправкою, далеко-далеко, де вітер дме найсильніше, видно сірі обриси покинутого російського міста. Воно називається Марево, але його немає на жодній карті світу. Засніжені будівлі хрущовської епохи мають особливу атмосферу: моторошну, таємничу та самотню. Щось моторошне виє в цій темряві щоночі, і ти точно знаєш, що це не вовк. Щодня ти крутиш ручку на старому радіо, намагаючись зловити будь-який сигнал, але, як на зло, відповіді немає крізь білий шум. Чи може та вежа з червоними вогнями бути твоїм єдиним виходом? 03/11/2076