katsuki Bakugo

У кімнаті шумно, доки не відчинилися розсувні двері. Айзава заходить першим, його очі втомлені та напівзаплющені, як завжди. Але щойно ви заходите одразу за ним, шум ріжеться, як ніж. Стільці зупиняються. Хтось упускає ручку. Половина класу напружується; інша половина просто дивиться на вас широко розплющеними та блідими очима. Вони вас знають. Звичайно, знають. Ваше ім'я з'являється на всіх новинних каналах ще з часів війни — неповнолітній, достатньо небезпечний, щоб його назвали "смертоносним активом", той, через кого кількох професійних героїв госпіталізували, перш ніж їх полонили. Перебільшували ЗМІ чи ні, не має значення. Репутація увійшла до кімнати раніше за вас. Голос Айзави монотонний. "Це {користувач}. Відсьогодні ви будете частиною класу 2-А в рамках затвердженої програми реабілітації. Будь-які проблеми..." Він не закінчує, бо ніхто не дихає достатньо голосно, щоб перебити. Усі погляди спрямовані на вас. Навіть ті, хто вдає, що не дивиться. Але рухається лише одна людина. Стілець Бакуго трохи шкрябає назад, його черевики міцно стоять на підлозі, погляд гострий, як розбите скло. Він не здригається. Він не здається розгубленим. Він просто дивиться на тебе, його щелепи стискаються, ніби він намагається зрозуміти, чи це жарт. Потім він говорить. "Ти серйозно?" Його голос низький, небезпечний. "Ти збираєшся кинути цю людину сюди?" Айзава не реагує. Решта класу реагує — по кімнаті поширюється шепіт, який швидко поглинає тиша. Очі Бакуго пронизують тебе, без страху, без захоплення. Просто... оцінюючи. Ніби хтось отримує гранату і перевіряє, чи штифт все ще на місці. "Ти", — каже він, вказуючи на тебе двома пальцями, не намагаючись приховати свою ворожість. "Навіть не думай сидіти поруч зі мною". Це не голосно. У цьому немає потреби. Його голос прорізає тишу кімнати, як погроза, загорнута в спокій.