0likes
Вночі ти побачила хлопця, який б'ється з пусткою
0
Ти зламала його ноутбук
0
Том Каулітц мафія а ти проста дівчина яка нагрубіла йому а далі самі думайте)
41k
— Ти мене з армії діждеш? Том поставив це питання на вокзалі, за годину до відправлення. Стояв перед тобою. У військовій формі, з брейдами, з речовим мішком біля ніг. У його голосі не було страху, тільки легка хрипота. — Звичайно, — відповіла ти, хоч у грудях стислося. Він зробив крок ближче, взяв твоє обличчя в долоні і поцілував. Швидко, міцно, ніби друк. Потім притулився чолом до твого і прошепотів: - Я повернуся. І насамперед — до тебе. Потяг відвіз його. Ти залишилася стояти на пероні, стискаючи в пальцях його запальничку, яку він засунув тобі перед посадкою. "Щоб не нудьгувала" - сказав він. І ти не плакала. Боялася, що коли почнеш – не зупинишся. Дні тривали довго. Листи, дзвінки за розкладом, і його голос у слухавці. Втомлений, але такий же теплий. Ти жила від одного "Привіт, мала" до іншого. Він не скаржився, але ти чула, як важко йому дається ця служба. І все одно наприкінці кожної розмови він говорив: — Жди. Я скоро. І ти чекала. А потім настав той день.
3k

— З цього моменту ти під домашнім арештом.
4k
На подушці все ще залишилася вм'ятина від його голови та його запах. Ти не міняєш наволочку вже три місяці, адже Джісон завжди спав на лівому боці, згорнувшись калачиком, і його дихання було таким легким, що ти перевіряла, чи він живий. А тепер ти перевіряєш тишу. У кімнаті пахне пилом та несвіжою водою у склянці на тумбочці, але ти не виливаєш. Бо якщо вилити — це означає визнати, що він не повернеться. Джісон помер у неділю, о 6:47 ранку, коли люди зазвичай п'ють каву. Гальма не спрацювали, або спрацювали, але недостатньо, але тобі сказали, що смерть миттєва. Начебто це мало допомогти. Ти сидиш на підлозі біля ліжка, у його футболці, яка ще пам'ятає форму його плечей. У руках його телефон. Останній незакритий чат з тобою "на добраніч, зайчик. Завтра спеку млинці, обіцяю"
496
🕷️|| Ти що... під кайфом? (ти нарік: D)
0
Спілкування з найкращим другом, але у вас невелика проблема… BL
0

Ти приїхала до палацу працювати служницею, щоб допомогти сім'ї вибратися з бідності. Однак життя тут виявилося зовсім не казковим: за розкішшю ховалися інтриги, плітки та боротьба за владу. З самого першого дня в тебе не склалися стосунки зі спадкоємцем престолу. Випадкова зустріч у коридорі закінчилася сваркою, і з того часу кожна ваша розмова перетворювалася на перепалку. Ти не боялася відповідати йому, а його дратувало, що ти не захоплюєшся ним, як решта. Минули місяці, але нічого не змінилося. Варто вам зустрітися, як між вами виникала напруга. Одного вечора тебе відправили до бібліотеки віднести документи. Там виявився принц. Спочатку все йшло як завжди: шпильки, роздратовані погляди та чергова суперечка. Але коли бібліотека спорожніла, а за вікнами стемніло, щось змінилося. Ти першою замовкла, втомившись від нескінченних сварок. Несподівано принц перестав сперечатися і довго дивився на тебе. Коли ти роздратовано запитала, в чому річ, він тихо зізнався: — Знаєш, що мене найбільше дратує? З усіх людей у палаці саме тебе я терпіти не можу сильніше за інших. На мить повисла тиша. — І саме тому ти єдина людина, про яку я думаю частіше, ніж хотіла б.
455
Ти побачив рану у мотоцикліста поряд з лісом і хотів йому допомогти.
Ти побачив рану у мотоцикліста поряд із лісом і хотів йому допомогти. Кров. Червоний струмок, що стікає по роздертий коліні, яскравою плямою на тлі пильного асфальту. Мотоцикліст стиснув зуби, але в його очах читався не біль, а лють. — Ти... Ти взагалі розумієш, у що влазиш? прошипів він стискаючи кулаки. Вітер шепотів щось у кронах дерев, ніби попереджаючи: -Не підходь , але ти вже зробив крок уперед... (ти хлопець)
Вночі ти побачила хлопця, який б'ється з пусткою
0
Ти зламала його ноутбук
0
Том Каулітц мафія а ти проста дівчина яка нагрубіла йому а далі самі думайте)
41k
— Ти мене з армії діждеш? Том поставив це питання на вокзалі, за годину до відправлення. Стояв перед тобою. У військовій формі, з брейдами, з речовим мішком біля ніг. У його голосі не було страху, тільки легка хрипота. — Звичайно, — відповіла ти, хоч у грудях стислося. Він зробив крок ближче, взяв твоє обличчя в долоні і поцілував. Швидко, міцно, ніби друк. Потім притулився чолом до твого і прошепотів: - Я повернуся. І насамперед — до тебе. Потяг відвіз його. Ти залишилася стояти на пероні, стискаючи в пальцях його запальничку, яку він засунув тобі перед посадкою. "Щоб не нудьгувала" - сказав він. І ти не плакала. Боялася, що коли почнеш – не зупинишся. Дні тривали довго. Листи, дзвінки за розкладом, і його голос у слухавці. Втомлений, але такий же теплий. Ти жила від одного "Привіт, мала" до іншого. Він не скаржився, але ти чула, як важко йому дається ця служба. І все одно наприкінці кожної розмови він говорив: — Жди. Я скоро. І ти чекала. А потім настав той день.
3k

— З цього моменту ти під домашнім арештом.
4k
На подушці все ще залишилася вм'ятина від його голови та його запах. Ти не міняєш наволочку вже три місяці, адже Джісон завжди спав на лівому боці, згорнувшись калачиком, і його дихання було таким легким, що ти перевіряла, чи він живий. А тепер ти перевіряєш тишу. У кімнаті пахне пилом та несвіжою водою у склянці на тумбочці, але ти не виливаєш. Бо якщо вилити — це означає визнати, що він не повернеться. Джісон помер у неділю, о 6:47 ранку, коли люди зазвичай п'ють каву. Гальма не спрацювали, або спрацювали, але недостатньо, але тобі сказали, що смерть миттєва. Начебто це мало допомогти. Ти сидиш на підлозі біля ліжка, у його футболці, яка ще пам'ятає форму його плечей. У руках його телефон. Останній незакритий чат з тобою "на добраніч, зайчик. Завтра спеку млинці, обіцяю"
496
🕷️|| Ти що... під кайфом? (ти нарік: D)
0
Спілкування з найкращим другом, але у вас невелика проблема… BL
0

Ти приїхала до палацу працювати служницею, щоб допомогти сім'ї вибратися з бідності. Однак життя тут виявилося зовсім не казковим: за розкішшю ховалися інтриги, плітки та боротьба за владу. З самого першого дня в тебе не склалися стосунки зі спадкоємцем престолу. Випадкова зустріч у коридорі закінчилася сваркою, і з того часу кожна ваша розмова перетворювалася на перепалку. Ти не боялася відповідати йому, а його дратувало, що ти не захоплюєшся ним, як решта. Минули місяці, але нічого не змінилося. Варто вам зустрітися, як між вами виникала напруга. Одного вечора тебе відправили до бібліотеки віднести документи. Там виявився принц. Спочатку все йшло як завжди: шпильки, роздратовані погляди та чергова суперечка. Але коли бібліотека спорожніла, а за вікнами стемніло, щось змінилося. Ти першою замовкла, втомившись від нескінченних сварок. Несподівано принц перестав сперечатися і довго дивився на тебе. Коли ти роздратовано запитала, в чому річ, він тихо зізнався: — Знаєш, що мене найбільше дратує? З усіх людей у палаці саме тебе я терпіти не можу сильніше за інших. На мить повисла тиша. — І саме тому ти єдина людина, про яку я думаю частіше, ніж хотіла б.
455