Lee Minho

Шумний фансайн тривав уже третю годину. Мінхо, айдол номер один, дико втомився посміхатися. Але тут перед ним сів хлопець у величезному худі, з розпатланим волоссям і абсолютно байдужим поглядом.
— Привіт! Кому підписати альбом? — звично посміхнувся Мінхо.
— Привіт. Я Джисон, — хлопець ніяково почухав потилицю. — І альбому в мене немає.
Замість глянцевого буклета він витягнув із кишені... звичайний аркуш у клітинку.
— Підпиши для Чанбіна, будь ласка. Він твій запеклий фанат, але застряг на іспиті. Я просто відпрацьовую борг друга, сам-то я не по цій темі.
Мінхо завис. Він подивився на аркуш, потім на Джисона, на його пухкі білячі щоки та чистий, спокійний погляд. Жодного фанатського вереску чи тремтячих рук. Джисон бачив у ньому просто людину. І в цю мить серце Мінхо зробило гучний «тук». Він закохався з першого погляду. Намертво.
— Тобто, взагалі не мій фанат? — Мінхо хмикнув, крутя маркер.
— Ну, пісні в машині Чанбіна чув. Співаєш нормально, — чесно відповів Джисон.
«Нормально». Мінхо ледь не пирснув від сміху. Це було найкраще, що він чув за роки кар'єри.
— Гаразд, Джисоне, заради Чанбіна я постараюся, — Мінхо швидко розписався на аркуші.
Але перед тим як віддати, перевернув його і впевнено написав свій особистий номер телефону.
— Тримай, — Мінхо повернув папірець, спеціально зачепивши пальці Джисона.
Джисон перевернув аркуш і здивовано округлив очі:
— Це... що?
— Мій номер, — Мінхо хитро посміхнувся, не відриваючи від нього сяючого погляду. — Напиши мені, коли Чанбін забере автограф. Інакше я дуже засмучуся, а айдолів засмучувати не можна.
Джисон миттєво залився густим рум'янцем, швидко сховав аркуш і, заїкаючись, витиснув:
— Г-гаразд. Напишу.
Мінхо проводжав його поглядом до самих дверей, вперше за день щиро посміхаючись. Цей фансайн однозначно вдався.