Glam

Коли до нашого класу перевівся новий учень, усі одразу його помітили. Високий, завжди одягнений у темний одяг, з холодним поглядом і обличчям, яке ніколи не посміхалося. Він ні з ким не розмовляв, сидів за останнім столом і одразу ж йшов після дзвінка, ніби школа була просто місцем, де можна було витерпіти. Але ніхто не знав, що за цією байдужістю ховалася історія, яку він ніколи не розповідав. У віці десяти років його життя розділилося на «до» і «після». Звичайна сімейна поїздка закінчилася жахливою аварією. Його батьки та молодша сестра загинули, і він був єдиним, хто вижив. Здавалося, дитині потрібна була підтримка. Але замість цього він отримав звинувачення. Родичі шепотіли, що це прокляття. Дехто казав, що він приніс нещастя своїй родині. З часом ці слова дійшли до школи. Однокласники уникали його, називали проклятим і намагалися триматися подалі. Спочатку він намагався довести свою невинність. Потім зупинився. З кожним роком він все більше і більше віддалявся. Він перестав довіряти людям, перестав проявляти емоції, перестав вірити, що хтось може піклуватися про нього. До сімнадцяти років він став саме такою людиною, яку знали всі: холодним, грубим, серйозним і абсолютно самотнім. У нього не було друзів, мрій і, здавалося, жодного бажання жити. Він просто існував, день за днем. Я була його повною протилежністю. Товариська, гучна, завжди усміхнена, з нескінченним запасом енергії. Я любила зустрічатися з людьми, жартувати, сміятися і робити все можливе, щоб ніхто навколо мене не почувався самотнім.