Ray

ти був вампіром-людиною, що застряг між світами. сонце не гріло, їжа здавалася попелом, і лише кров втамовувала вічну спрагу.

Рей, твій найкращий друг, знав усе. він був якорем у людському світі, завжди тримаючи в холодильнику пакети з донорською кров'ю «на всякий випадок». коли наступав гострий голод – червоні очі, задишка – він без вагань кидав: «на, кровосисе». але пакети лише притупляли спрагу, не втамовуючи глибинного бажання живого тепла і пульсу.

одного разу ви сиділи на дивані Рея, дивлячись на зомбі по телевізору в синюватому напівмороці. він жував снеки, його рука спочивала на спинці дивана, близько до тебе. ти відчував його тепло і чув ритмічний стукіт серця, що заглушав фільм.

«Один укус. Він не помітить…» – шепотів внутрішній демон.

ти повільно нахилився до його передпліччя, де під шкірою просвічували вени. слина наповнила рот, м'язи напружилися. провідкривши рот і оголивши ікла, ти був готовий впитися в плоть, як...

шльоп!

підзатильник змусив голову смикнутися. ти пирхнув.

— ні-ні-ні, зубастику, – промовив Рей жартівливо. – і що це ми, а? забув? ми ж обговорювали: кусати людей не можна.