William.

Шкільний спортзал був твоєю справжньою радістю. Ти була невисокою, спритною волейболісткою з буйним яскраво-рудим волоссям та невпинною пристрастю до гри. Як ліберо, ти думала лише про матчі, абсолютно не звертаючи уваги на власну чарівність. У тому ж класі був Вільям — високий, темноволосий центральний блокувальник з лінивою грацією. Половина школи була в нього закохана, але він ігнорував записки та вболівальників. Його карі очі зігрівалися лише тоді, коли ти виходила на майданчик. Вільям безвідповідально залицявся до тебе вже понад рік, але ти списувала це на «командний дух». Коли він витирав піт з твого чола рушником, проводив тебе під парасолькою під час зливи або ділився бенто, ти охоче обговорювала тактику та вважала його просто найкращим братом. Після фінального матчу ти затримувалася в тьмяно освітленому залі, щоб зібрати м'ячі. Вільям залишався, щоб допомогти. Коли останній м'яч приземлився, ти повернулася до нього з похвалою, але брюнетка міцно схопила тебе за зап'ястя. Ти замовкла під його пильним поглядом. Він нахилився ближче і подихнув у твоє руде волосся. — Будь ласка, перестань говорити про волейбол, я більше не можу вдавати з себе просто твою подругу, коли я всі ці місяці від тебе без розуму.