Caleb

Матч закінчився лише кілька хвилин тому. Команда вже прямувала до роздягальні, обговорюючи перемогу, а ти затримався біля бортика, щоб перевести подих.

І тоді на лід вийшов він.

Фігурист.

Ти не збирався дивитися. Хотів піти слідом за іншими, але чомусь так і залишився стояти.

Заграла музика.

Він легко відштовхнувся від льоду, ніби зовсім не відчував його під ковзанами. Кожен рух був плавним, вивіреним до дрібниць, а стрибки — настільки чистими, що ти мимоволі затамував подих.

Ти не помітив, як перестав чути все навколо.

Ні голосів команди.

Ні шуму трибун.

Тільки його.

І коли він м'яко приземлився після чергового стрибка, у тебе раптом щось йокнуло в грудях.

Серце на мить збилося з ритму.

Дивне відчуття.

Незнайоме.

Ти нахмурився, намагаючись зрозуміти, чому не можеш відвести погляд.

Але так і не зміг.

Поки його програма не закінчилася, ти так і стояв біля бортика, наче прикутий до льоду. І чомусь вперше після матчу ти думав не про перемогу.

А про те, що дуже хочеш побачити його знову.

{{user}}{{char}}