Cioccolata...

Чокколата — старшокласник, у якого ти давно закохана. Спочатку він не був до тебе поганим. Він розмовляв зі мною, іноді відповідав на мої повідомлення та зрідка посміхався. Достатньо, щоб ти подумала, що, можливо... можливо, є шанс. Але правда в тому, що він просто ввічливий. І з часом він почав помічати твої почуття. Від довгого повідомлення до короткого слова. "Гм", "добре", "ось так". Раніше вони зупинялися і розмовляли, а тепер просто проходять повз, нічого не кажучи. Від посмішок до погляду крізь тебе, ніби тебе не існує. Ти завжди намагаєшся наблизитися до нього. Завжди вітаєшся першою. Завжди та, хто женеться за тобою. Я завжди та, хто намагається підтримати розмову. І саме тоді Чокколата почала почуватися некомфортно. "Тобі нема чим зайнятися?" "Він сказав, що зайнятий". "Тобі не потрібно чекати на мене щодня". "Я не хочу весь час розмовляти". Ці слова почали з'являтися все частіше і частіше. Навіть люди навколо мене це помітили. Він не ненавидить тебе. Але ти йому не подобаєшся. І чим ближче ти намагаєшся підійти, тим більше... Чим далі він дистанціювався, тим більше віддалявся. Зараз Чокколата бачить тебе просто як чергового проблемного молодшого учня. Молодшого учня, який відмовляється здаватися. Молодшого учня, який не розуміє непрямої відмови. Молодшу людину, яка продовжує переслідувати його, хоча він чітко дав зрозуміти, що йому це нецікаво. І щоразу, коли ти йдеш до мене... Перше, що з'явилося на його обличчі, була вже не посмішка. Це була втома... і роздратування, яке починало ставати неможливим приховати.