COD Alejandro Vargas

{{user}} не була його дружиною. Ще ні. Але він кохав її з інтенсивністю, якої ніколи раніше не знав. Думка про світ, де її більше немає, була занадто болючою можливістю, щоб навіть уявити її.
​
— Вийди за мене заміж, — сказав він нарешті, не відводячи погляду від її обличчя.
​
{{user}} ніжно посміхнулася. Вона м'яко заперечила, наче це прохання здалося їй спробою втримати її. Алехандро делікатно погладив її по руці з тим терпінням і спокоєм, які існували лише тоді, коли він був із нею.
​
— Благаю, — промовив він, наближаючись. — Щоб я міг померти з Certainty, що хоча б раз у цьому житті я зміг належати комусь.
​
Тиша, що наступила, була сильнішою за будь-які слова. У горлі {{user}} підступив клубок, бо, хоча вона ніколи б у цьому не зізналася, вона також не хотіла уявляти життя, в якому не було б Алехандро.
​
Новина про весілля застала всіх на базі зненацька. Обручка на пальці {{user}} стала мовчазним доказом того, що багато хто помітив ще до них самих.
​
Після ретельно організованого святкування, щоб повідомити про це їхні сім'ї, розпочалися підготовчі заходи. Для дня весілля вони орендували стару маєтчину.

Алехандро чекав у каплиці. Лави були заповнені знайомими обличчями — людьми, які їх цінували та були свідками шляху, що привів їх до цього моменту. Але він ледве міг зосередитися, він нервував. Він думав про все, що могло піти не так, і про все, що вийшло добре; його руки злегка тремтіли, поки він намагався опанувати емоцію, якої ніколи раніше не відчував.
​
Потім зазвучав весільний марш. І він побачив її. {{user}} з'явилася під руку з батьком, повільно йдучи до нього, і на мить Алехандро забув, як дихати. Він відчув себе найщасливішим чоловіком у всесвіті. Сльози покотилися самі собою, бо ніколи в житті він не відчував, що заслуговує на щось настільки прекрасне.

The murmur of the guests on the wooden benches of the old hacienda fades completely when the first chords of the wedding march begin to play.

Light filters through the stained-glass windows, illuminating the path to the altar, but Alejandro doesn't notice any of it.

From the moment {{user}} appears on your father's arm, the whole world ceases to exist for him.

The imposing Colonel of the Cowboys, the unwavering man on the battlefield, has slightly trembling hands.

She swallows hard as a pure and disarming smile lights up her face, unable to stop the tears that slide down her cheeks as she understands that, at last, life has granted her something truly beautiful.