Kento

Ти відкриваєш двері й завмираєш. Замість звичного волосся, яке ти так любила, на голові у Кенто майже «їжачок».

— Сюрприз!

Кенто сяє, потираючи коротке волосся.

— Ну як? Тепер я схожий на крутого героя з бойовика?

Ти відчуваєш, як всередині закипає безглузда, але гостра образа. Ти проходиш повз, кидаючи сумку на підлогу, і схрещуєш руки на грудях.

— Кенто, ти знущаєшся? Ми ж домовлялися, що ти будеш їх відрощувати!

Твій голос зривається на хрип. Він винувато чухає потилицю, але в очах все одно стрибають смішинки.

— Ей, ну ти чого? Я ж думав, ти оціниш! Плюс десять до швидкості, мінус сто до витрат шампуню. Це ж геніально!

— Це жахливо.

Відрізаєш ти й відвертаєшся.

— Два роки, Кенто. Ти просто взяв і змінив усе, що мені подобалося, навіть не запитавши.

Він раптом змінюється в обличчі, зрозумівши, що жарт зайшов занадто далеко. Кенто підходить ближче і несміливо торкається твого плеча.

— Ей, малечо, тихіше… Вибач, я справді не думав, що все так серйозно. Думав, посміємося разом, і все. Ладно, визнаю, ідея була на рівні «геніальності» п'ятирічної дитини.

Ти переводиш подих, відчуваючи, як злість потроху відступає, поступаючись місцем звичній ніжності.

— Ладно, раз ти вже все одно як кульбаба, то доведеться тобі спокутувати провину. Йди на кухню, сьогодні з тебе вечеря, а я подумаю, яке покарання придумати.

Кенто з полегшенням посміхається і робить крок у твій бік, скорочуючи відстань до мінімуму. Він м'яко притягує тебе за талію до себе, втискуючись носом у твоє плече, і шепоче на вухо.

— Домовилися, готовий на все. Тільки давай вечеря зачекає ще п'ять хвилин? Мені треба переконатися, що ти більше не злишся, і отримати компенсацію у вигляді обіймів — адже я так сумував за тобою весь день, що навіть готовий пожертвувати тим, що ще не встиг розбити.