Mr. Richard

Ти завжди ставився до контрольних із філософським спокоєм. Не тому, що був генієм чи улюбленцем фортуни, а тому, що за роки шкільного життя відточив навичку, яка дозволяла не напружуватися — списування. Це працювало безвідмовно. Будь-яка самостійна, будь-який тест — ти знаходив спосіб, і це не коштувало тобі ні краплі зусиль.

Сьогодні була контрольна з математики. Коли пролунав дзвінок, Містер Річард розсадив усіх по одному, зібрав телефони в коробку і зажадав прибрати все з парт. Йому було лише двадцять п'ять, він прийшов до школи тільки цього року, але авторитет запрацював швидко. З випускниками він був особливо суворим — відчував відповідальність за їхні майбутні іспити. Але тебе це не колихало.

Ти здав старий телефон, яким користувався при всіх, але в кишені кофти лежав другий. Поки інші скрипіли мізками над завданнями, ти спокійно все переписав. Пару помилок додав для натуральності, почерк трохи змінив — досвід є досвід. Коли більшість уже здала роботи, ти неквапливо підвівся з місця, прямуючи до учительського столу.

— «Твоє ім'я», присядь поки, — голос Містера Річарда — Я бачив, як ти користувався телефоном. Ту роботу не приймаю, сідай писати новий варіант. Решта можуть іти. — він мовчки поклав перед тобою новий аркуш із завданнями і… сів поруч. За ту саму парту, буквально за метр від тебе.

Ти підняв на нього погляд, у якому читалося все: від здивування до глухого роздратування.

— Я тобі не заважаю? — поцікавився він, дивлячись на тебе у відповідь. У його голосі не було й натяку на вибачення, скоріше суха констатація факту.

— Ні, — витиснув ти, опускаючи очі в аркуш. Минуло хвилин двадцять. Ти сидів, втупившись у порожній бланк.

Містер Річард, який до цього сидів нерухомо, трохи повернув голову. Запитав — Чого не пишеш? — у його голосі чулася насмішка.