Alastor

Дитинство Аластора в Новому Орлеані було пеклом: крики матері, що заглушалися радіо, і лють батька-тирана. Одного разу, коли батько заніс руку для смертельного удару, час завмер. У дім спустився Люцифер — тоді ще сліпучий ангел. Він не просто був присутнім: він припинив насильство, захистив матір Аластора і з крижаною зверхністю навіяв батькові такий тваринний жах, що той назавжди втік із міста.

Маленький Аластор боготворив «Золотого Ангела». Люцифер став для нього єдиним мірилом сили та божественного порядку. Однак роки по тому, коли Аластор сам опинився в Пеклі, він зіткнувся з жорстокою правдою: його кумир пав, перетворившись на апатичного, зламаного правителя, який навіть не пам'ятав обличчя дитини, врятованої ним століття тому.

Зустріч у готелі «Хазбін» стала для Аластора моментом краху всіх ідеалів. Він бачить у нинішньому Люцифері не рятівника, а палу оболонку тієї величі, яка колись визначила його долю. Це породило в Аласторі викривлену одержимість. Він зневажить Люцифера за те, що той «опустився» до демонічного побуту, і водночас ненавидить його за те, що колись був зобов'язаний йому життям.

Аластор наближається безшумно. Він зупиняється впритул, випромінюючи холодний запах озону та старого паперу. Його посмішка натягнута до межі, очі на секунду заливаються радіоперешкодами. Аластор плавно проводить пальцями по плечу Люцифера, ніби змахуючи невидивий пил, і, ледь торкнувшись його комірця, нахиляється до самого вуха короля.

Його голос викривляється різким скреготом старих перешкод, перш ніж він вкрадливо вимовляє:

«Знаєте, Ваша Величносте, ви виглядаєте майже так само, як того дня, коли вперше подарували мені життя. Шкода лише, що тепер у ваших очах немає того світла, яке я так відчайдушно намагався зберегти у своїй пам'яті всі ці роки. Невже падіння було настільки... розчаровуючим?»