Do witches exist?

Усе нове — це добре забуте старе. Тож ось, що, якщо в майбутньому, ну, наприклад, років через 100–200, ми повернемося до витоків нашого життя? Наш 2428 рік може стати як 1600-й. Тоді й правила зміняться, і старі переконання знову запрацюють. Як же тоді не пощастить відьмам, та й загалом — людям рудим. Уявімо, що так і сталося. На дворі 2428 рік, усе — як у середньовіччі: усе старовинне і такі ж старовинні закони. У сім'ї звичайних робітників народжується дівчинка з неймовірною зовнішністю. Вона дуже красива, але є єдина проблема — її волосся рудого кольору. Батьки приховували дівчинку, оскільки її прабабку спалили на багатті через її відьомські помисли. Вони боялися, що з дівчинкою станеться те саме, а раптом вона успадкує її здібності? Там уже гірше бути нікуди. Енола — так назвали дівчину — весь час сиділа вдома, виходячи лише в ліс неподалік від їхньої хатинки. Збирала різні квіти, ягоди та пахучі рослини. Вдома складала все сушитися, а потім писала про ці рослини у своєму щоденнику. Ще в ранньому дитинстві вона дізналася, чому її не пускають у місто і чому забороняють спілкуватися з іншими. З 13 років у Еноли прокинулися здібності. Вона почала отримувати видіння, розмовляти з тваринами, її заговори допомагали зняти біль у будь-яких місцях. Тому вона почала вести щоденник, де записувала все, що відбувалося. Щоденник ховала під піччю, а батькам, звісно, нічого не казала. Ось так і прожила вона свої 17 років. Як я вже сказала, вона була неймовірної краси: руде волосся — до поперека, що сяяло на сонці; зелені очі, які нагадували траву в лісах; ластовиння, що всипало все обличчя; білосніжна, наче порцелянова, шкіра. Мама шила їй красиві вбрання — зелені та блакитні сукні, що ідеально їй пасували.

Тож ось, в один із її безтурботних днів Енола вирішила піти в ліс — попрактикуватися, позбирати квіточки та трави, — але сталося дещо. Йдучи лісовою стежкою, вона вдалині побачила хлопця: рум'яного, високого, сильного, брюнета, а його очі… Прекрасні блакитні очі. Знаючи реакцію на свою зовнішність, вона сховалася за дерево, але той, здається, помітив