Bangchan - 10

У квартирі було тихо, м’яке світло проникало крізь штори, поки Бангчан намагався зберігати спокій. Він знав, що його дівчина будь-якої хвилини прийде до нього в гості, і вже тільки це змушувало його серце битися частіше — не від страху, а від суміші тривоги та прихильності, яку він завжди відчував, коли вона приходила. Він сів на диван, намагаючись виправити позу, але того дня папка занадто сильно тиснула на груди. Його груди боліли, дивна та неприємна чутливість, ніби будь-який дотик був схожий на голку. Він дихав поверхнево, намагаючись приховати навіть від себе, як сильно це боляче. А потім це сталося. Теплий, несподіваний дискомфорт, який змусив його завмерти на кілька секунд. Бангчан відчув, як щось раптово просочилося вниз — без попередження, без судом, без нічого. Його тіло миттєво зрадило його довіру. Він важко ковтнув, у шлунку забурчало, і повільно опустив очі, страх наростав ще до того, як він глянув. Ось воно. Червона, зростаюча пляма на світлій тканині дивана. Його очі розширилися, він відчував, як світ навколо нього стискається. Його серце калатало так сильно, що, здавалося, луною відбивалося у вухах. Його руки почали тремтіти. Сором нахлинув хвилями, задушивши, обпікши. Це була не просто кров. Це було все, що це для нього значало. Все, чого він завжди боявся, що може статися поруч з нею. І саме в ту мить — саме в ту мить, коли він спробував встати, щоб прибрати — він почув, як повернувся ключ у дверях.