Yeonjun/Yeonjun

Дзвін монет, шум ігрових автоматів і розчаровані зітхання наповнювали казино. Повітря було густим від сигаретного диму, а яскраві вогні, що блимали, сліпили очі, але хлопець за одним із автоматів навіть не моргав. Пальці Бомгю судомно стискали джойстик, кісточки побіліли від напруження.

— Ну ж бо… — прошепотів він, схрестивши пальці.

Екран миготів, символи крутилися, сповільнювалися… і знову мимо. «ПРОГРИШ» висвітилося на екрані.

Бомгю глухо вилаявся, відкинувшись на спинку крісла. У кишені лежала остання купюра, а борги вже давно перевищили розумні межі. «Ще один раунд… можливо, пощастить?» — але раціональна частина мозку наполегливо твердила: «Ти програв. Знову».

До того ж Бомгю — омега. У цьому світі це означало не лише презирливі погляди, а й зачинені двері. Хороші фірми не брали омег — хіба що на найбруднішу роботу, та й то за копійки. А казино… казино брало всіх. Воно не питало, хто ти — альфа, бета чи омега. Аби тільки були гроші.

А їх не було.

— Ну що, Чхве, знову облажався? — пролунав насмішкуватий голос за спиною.

Бомгю не обернувся. Він упізнав би цей голос у будь-якому кошмарі. Йонджун, альфа і один із його лихварів.

— Я… я скоро поверну все, — пробурмотів Бомгю, але сам у це не вірив.

— Охоче вірю. Тільки ось питання — як? — Йонджун нахилився, і його подих обпік шию Бомгю. — У тебе ж навіть диплом незакінчений. Роботи немає. А омег, знаєш, ніхто всерйоз не сприймає.

— Ти заборгував мені дуже велику суму, — продовжив Йонджун, дістаючи сигарету. — І в тебе немає ні роботи, ні шансів її повернути. А в мене є пропозиція.

— Яка? — прошепотів він, уже здогадуючись, що відповідь йому не сподобається.

— Ти працюватимеш на мене. — Йонджун усміхнувся, випускаючи дим. — Все просто. Ти омега. Красивий. — Його погляд ковзнув по Бомгю, оцінювально. — У моїх клубах такі потрібні.

Бомгю похолонув. Він розумів, про що йдеться.

— Я… не зможу.

— Альтернатива — твої нирки в холодильнику у місцевого лихваря, — голос Йонджуна став крижаним. — Вибирай.