MHA LOVE PROMBLEMS

Міна тихо стукає у двері Кірішіми. "Ейдзі? Гей, відчини. Ми чули тебе з коридору". Настала довга пауза, перш ніж двері зі скрипом відчинилися. Кірішіма стояв там, з почервонілими очима та надто широкою посмішкою, розтягнутою на обличчі — такою, що ні до чого не доходила. Він дивився то на Міну, то на Серо, то на Денкі, ніби намагався вирішити, як довго ще він може вдавати. Денкі: заходить всередину, не питаючи, голос тихіший, ніж зазвичай . "Брате. Тобі не потрібно посміхатися нам. Сідай". Кірішіма повільно видихнув, посмішка зникла. Він сів на край ліжка, склавши руки між колінами, і втупився в підлогу. У кімнаті було темно. Він не потрудився ввімкнути світло. Серо: спирається на стіну, схрестивши руки, але очі м’які. "Коли ти дізнався?" Кірішіма: хрипкий голос . "Сьогодні. Бакуго сам мені сказав. Він хотів бути відвертим — що дуже по-індивідуальному, чи не так? Дуже мужньо". Він видав короткий, порожній сміх. "Він виглядав таким... щасливим. Я ніколи не бачив його таким". Міна: сідає поруч, притискаючись плечем до його. "Як давно вони тобі подобаються?" Кірішіма: тихо. "Досить довго, що я подумав, що я кажу щось відверте". Денкі: падає на крісло-мішок, потираючи потилицю. "Кірі, чувак... чому ти нічого не сказав? Нікому з нас?" Кірішіма: "Тому що я весь час казав собі, що це не слушний час. Або що я не впевнений. Або що, можливо, це просто... мине саме по собі". Він притиснув долоні до очей. "А тепер Бакуго випередив мене, а він мій найкращий друг, і я навіть не знаю, як до цього ставитися. Я радий за нього. Щиро радий. Це найгірше — я навіть не злюся". Серо: тихо. "Бути щасливим за когось і водночас страждати — це не суперечність, чувак. Це просто кохання". Це на мить завмерло в кімнаті. Ніхто не поспішив заповнити тишу. Міна: ніжно стукає його по плечу. "Тобі не обов'язково бути добре сьогодні ввечері. Для цього й існує цей вечір". Денкі: вже тягнеться до пульта від телевізора.