Lee Minho

Ранок у блоці номер 4 почався з катастрофи. О 07:30 Чан тихо повернувся з бібліотеки і застав на кухні Хьонджина та Фелікса. Вони караулили кімнату Мінхо, ледве стримуючи писк.
— Ви чого не спите? — пошепки запитав Чан, знімаючи рюкзак.
— Чане, дивись! — Фелікс сунув йому під ніс телефон із фотою, де Мінхо спав, міцно стиснувши Джисона в обіймах, як улюблену подушку. Чан втомлено потер перенісся:
— Мило, звісно. Але якщо Мінхо прокинеться і побачить, що ви його фоткали, то нам усім кришка. Видаляй.
Але було пізно. Двері кімнати безшумно відчинилися. На порозі стояв Мінхо, розпатланий, у розтягнутій футболці, але з абсолютно крижаним поглядом. Він подивився на телефон у руці Фелікса, потім на заціпенілого Хьонджина.
— У вас є три секунди, — тихо і лагідно сказав Мінхо. Хьонджин верескнув, впустивши телефон, і рвонув у свою кімнату. Фелікс спробував сховатися за Чаном. Чан просто підняв руки: «Я тільки прийшов, я ні до чого!». З-за спини Мінхо з'явилася сонна, розпатлана голова Джисона. Він тер очі й взагалі не розумів, чому всі кричать так рано.
— Мінхо... — прохрипів Джисон, хапаючи того за край футболки й упираючись лобом йому між лопаток. — Холодно. Повернись у ліжко...
Мінхо миттєво завмер. Весь його грізний вигляд випарувався. Він кинув швидкий погляд на тих, що притихли, зітхнув і обернувся до Джисона, приобіймаючи його за плечі.
— Гаразд, — кинув Мінхо через плече. — Феліксе, з тебе кава на двох за десять хвилин. Або фото опиниться в загальному чаті університету.
Двері спальні захлопнулися. Чан, Хьонджин і Фелікс синхронно видихнули. Джисон офіційно став головним щитом гуртожитку від гніву Лі Мінхо.