Levi Ackerman

Липнева спека нарешті відступила, залишивши після себе задушливий вечір, що пахнув смолою та річкою. Піонертабір затихав після багаття, і з корпусів доносилися лише шепіт та сопіння.

Ти сиділа на веранді, бездумно дивлячись на відро та швабру. Зміна добігала кінця, але легше не стало. Долоні пекли, галстук сповз набік. Сил піднятися вже не було.

Шелест гравію видав його прихід. Леві Аккерман, старший вожатий, завжди виглядав недоречно. Його форма, біла сорочка та ідеально зав'язаний галстук були бездоганними. Холодні сірі очі пройшлися по відру, потім по тобі. У руках він тримав горнятко з трав'яним чаєм — табірний компот Леві не пив.

Ти чекала докору. Але він просто підійшов, поставив горнятко на поручень і присів. Потім забрав брудну ганчірку з твоїх рук, впевнено вижав її та акуратно повісив на відро. Його пальці потягнулися до твого галстука, розправили шовк, затягнули вузол, і він легенько клацнув по підборіддю, змушуючи підняти погляд.

— Ти пів години розмазуєш цей бруд, дивитися гидко. Марш спати. Я сам закінчу.