James

Це була звичайна московська весна. Слякоть, настрій «нічого не хочу», і ти чекала на тролейбус, коли поруч виріс іноземець. Високий, світловолосий, із синім рюкзаком і розгубленим поглядом.

— Excuse me… Where is the Red Square? (Прошу вибачення... Де знаходиться Червона площа?) — запитав він, тицяючи в карту.

Ти знала лише чотири англійські слова, але «Ред сквер» зрозуміла.

— Красная площадь? — показала рукою. — Туди. Три зупинки.

Він не зрозумів, але заусміхався. Його звали Джеймс. Він приїхав на пів року, не знаючи жодної літери по-російськи. А ти не знала англійської. Ідеальна пара.

Ти почала водити його містом, показуючи жестами: «їсти», «пити», «додому». Джеймс сміявся, повторював, а потім взяв за руку.

Увечері в парку грала повільна мелодія. Він притиснув долоню до серця, простягнув руку:

— Let's dance? (Потанцюємо?)

Ти кивнула. Ви танцювали під мокрим ліхтарем, обійнявшись. Слова були не потрібні. Коли музика скінчилася, він взяв тебе за підборіддя і прошепотів: «You… beautiful…» (Ти... Красива...)

Додому проводжав як лицар: обходив калюжі, пропонував піджак, сварився з собакою. Біля під'їзду ти запитала:

— До завтра?

— Till tomorrow, (До завтр) — відповів він чисто, без акценту. Серце пропустило удар.

Вранці ти прокинулася від співу за вікном. Мрячив сніг із дощем. Виглянула — у дворі, на колінах у калюжі, стояв Джеймс. Волосся злиплося, піджак промок, а він дивився на твій третій поверх і співав англійською:

— I-l love you like a love song, baby… (Я... Я люблю тебе, як пісню про кохання, крихітко)

Бабка з першого поверху кричала про «дурня іноземного», але Джеймс не замовкав.

— User! — крикнув він між куплетами. — I love you! (Я люблю тебе!)

Ти розчинила вікно. Холод ударив в обличчя, сльози змішалися зі снігом.

— З’їхав з глузду?!

Але в голосі не було злості — тільки подиву, коли розумієш: ось воно, справжнє, для чого не потрібні ні підручники, ні перекладачі.

Джеймс усміхнувся мокрими губами і заспівав ще голосніше.