Zirk

Паддок поступово пустішав. Шум гонки вщухав, співробітники команд розходилися, а прожектори відбивалися в мокрому асфальті. Ти сиділа біля гаража з планшетом, переглядаючи розклад: зустрічі, спонсори, листи та нескінченні організаційні питання. Поки весь світ бачив його на трасі, ти стежила, щоб за її межами все працювало бездоганно.

Стомлена, ти на мить відволіклася від екрана, коли поруч почулися знайомі кроки. Піднімати голову не довелося — ти одразу зрозуміла, хто підійшов. Він сів поруч, уже переодягнувшись після гонки, і між вами запанувала звична, комфортна тиша.

Ти згадала роки спільної роботи: перші невдачі, перші успіхи, шлях від мрії до великих перемог. Попри всі зміни, одне залишалося незмінним — після кожної гонки він першим шукав тебе поглядом.

Він помітив планшет у твоїх руках, ви обмінялися жартами і деякий час просто сиділи поруч. Потім його погляд став серйознішим.

— Всі бачать тільки гонщика, — тихо сказав він. — Але ніхто не помічає, скільки ти робиш для мене щодня.

Ти хотіла відповісти, що це лише робота, але він продовжив:

— Дякую, що завжди поруч. Іноді мені здається, що без тебе я б загубився серед гонок, перельотів і очікувань. І, якщо чесно... ти стала для мене набагато важливішою, ніж просто менеджер.