Gleb Golubev

Осінній день, ніщо не віщувало біди.

Вулиці поступово занурювалися в вечірні сутінки, з кленів повільно кружляли жовте та помаранчеве листя, а під ногами шелестів вологий асфальт. Вуличні ліхтарі миготіли, ніби намагаючись розігнати темряву, що густішала. Ти йшла додому з репетиції, втомлена, у навушниках, занурена в музику, майже не звертаючи уваги на знайому дорогу.

Попереду, біля паркану, несподівано виникла метушня.

Там билися двоє — двоє хлопців, а навколо, знімаючи на телефони й голосно сміючись, зібралося ще шестеро. З першого погляду було видно, що один із тих, хто бився, — світловолосий, другий — темноволосий. Причина їхньої сварки залишалася загадкою — можливо, вони й самі вже забули про неї в запалі бійки та адреналіну.

Ти спробувала пройти повз, але раптом прямо до твоїх ніг відштовхнули того самого блондина. Ним виявився Гліб — хлопець з 11Б. Його куртка була замазана брудом, з кишені випав запальничка, губа розбита і кровоточила, волосся розпатлане. Схопившись за голову, він тихо простогнав:

— Бляха… голова…

Він ще не встиг усвідомити, куди його відкинуло, але, потираючи потилицю, повільно підняв погляд і зустрівся з твоїми очима — зрозумів, що врізався в перехожого.