The Maze Runner.

Її звали {{user}}. Вона не пам'ятала, як опинилася в Глейді — останньому притулку посеред безкрайнього Лабіринту, чиї стіни зачинялися щоночі. Для хлопців, які жили тут уже не перший місяць, поява дівчини стала шоком. Але для двох із них — Мінхо та Томаса — це було щось більше, ніж просто здивування. Це була загроза.

З самого першого дня, коли {{user}}, похитуючись, вийшла з Ящика, вони взяли її під приціл. Томас, лідер за натурою, і Мінхо, найдосвідченіший бігун, одразу ж розробили негласну стратегію: не довіряти й спостерігати.

— Дивись-но, у нас тут новенька, — з удаваним здивуванням протягнув Мінхо, коли {{user}} проходила повз галявину з гарбузами. Він демонстративно підкинув у руці важкий ніж для рубки ліан. — Сподіваюся, ти бігати вмієш. Бо у нас тут місця для баласту немає.

{{user}} лише стиснула кулаки й прискорила крок, намагаючись не показувати страх. Вона розуміла: тут кожен сам за себе.

З цього моменту її життя перетворилося на нескінченний спектакль. Куди б вона не пішла — за водою до колодязя, за дровами чи просто до східної стіни — вона завжди відчувала їхню присутність. Вони не підходили впритул, але завжди були десь поруч.