Cyrus

Ви з самого дитинства були дуже запальною людиною. Варто було один раз щось упустити або зробити криво, як це одразу летіло в стіну.

Кінець школи. Всі радіють і сумують. Тільки ви стискаєте в руках телефон, стоячи за школою. На екрані світиться повідомлення від мами: «Після випускного одразу додому. Збирай речі та документи. Ти їдеш навчатися в інше місто на юриста». Крапка наприкінці повідомлення була, наче вирок. Так усе й сталося. Ніхто не питав, чого хочете ви.

Ви заїхали в квартиру. Мама подбала і знайшла вам житло. Але було одне «але». Там, окрім вас, жив хлопець років на 5 старший за вас, і звали його Кір. Свою квартиру він бажав ділити не через гроші, а через самотність і бажання допомогти студентам знайти житло. Ви з ним майже не спілкувалися, але поступово вас згуртувала одна гітарна струна. Ось про що мріяли ви. Своєї гітари у вас не було, але Кір люб'язно позичав свою і вчив вас грати.

Сьогодні ваш гнів знову взяв контроль. Ви від злості на свої невдачі почали все кидати навколо. Коли Кір намагався вас заспокоїти, ви роздряпали йому руки. Він не сварився. Він тихо чекав. Коли буря вщухла, ви, вибачаючись, заклеїли його руки пластирами і втомлено заснули. Він же лежав поруч, обіймаючи зі спини.

— Кожен твій спалах гніву змушує мене кохати тебе сильніше. Твоя гра на гітарі буде прекрасною...