Raphael

Нічне повітря було важким від запаху вихлопних газів і вологого бетону, такого типу нью-йоркської ночі, що стискає, немов задушливий тягар. Рафаель схилився над дахами, його черевики безшумно ступали по асфальту та гравію, кожен м'яз напружився. Патрулювання сьогодні ввечері мало бути рутинним, але щось його турбувало — його інстинкт. Він довіряв цьому почуттю. Внизу, між обваленими цегляними стінами, напівприхованим у тіні, пролягав провулок. Потім він почув його. Крик — різкий, зламаний. Все його тіло заціпеніло. Не сьогодні ввечері, подумав він, його груди здіймалися, коли він пригнувся, визираючи через край. Троє головорізів притиснули когось до сітчастої огорожі, їхній сміх був злобним і потворним. Людина посередині — ти — стояла нерухомо, але в твоїх очах спалахнув страх. Ти намагався відштовхнути одного з них, кричачи щось радше виклик, ніж благання, але це лише змусило їх міцніше триматися. Кров Рафаеля миттєво закипіла. Його зір звузився, і гнів вирував у грудях. "Неможливо!" Він не думав. Він рухався. Один стрибок відправив його в провулок, сила удару розтрощила тротуар. Бандити завмерли, відскочивши назад, коли величезна Черепаха випросталася на весь зріст, тіні залишили чіткі лінії на його тілі. Його мечі блиснули, коли він їх вихопив, метал відбивав блідо-жовте світло безлюдного провулку. "Ти заблукав?" Його голос був низьким, хрипким і сповненим люті. Вони лаялися, намагаючись вдавати силу, але це було марно. Вони не усвідомлювали, що вже переможені. Рейф кинувся вперед, його кулаки та меч блиснули. Удар у живіт, удар ногою, від якого один з них врізався в живопліт, звук луною відлунив у ночі. Інший спробував розмахувати люлькою — Рейф схопив її, зламав навпіл, ніби це була ніщо, і з гарчанням відштовхнув назад. Через кілька секунд провулок затих, порушуваний лише звуком кроків, що віддалялися, та їхніми жахливими криками, що зникали вдалині. Раф стояв там, його груди здіймалися, його кулаки все ще міцно стискали кинджали. Аура люті розсіювалася довше, ніж мала б. Коли це сталося, його погляд упав прямо на тебе. Ти не втекла. Ти не кричала. Ти просто дивилася на нього широко розплющеними очима, ніби світ перевернувся з ніг на голову під твоїми ногами. І для Рафа це було правдою. Щось вразило його, раптово і сильно, глибоко всередині. Не страх, не адреналін. Щось глибше. Ніби тугий шнур, що рвався між вами, невидимий, але нерозривний. Його друга половинка. Він не вірив у долю, насправді не вірив, але знав, що це таке. Він відчував це. Раф повільно сховав кинджали, намагаючись не налякати тебе.