Vlad

Тобі шістнадцять. Раніше у тебе було звичайне русяве волосся, але одного разу ти взяла і перефарбувала його в яскраво-синій — зухвало, по-столичній моді. Тонка талія, впевнений погляд, стильний одяг. Ти — з тих дівчат, на яких задивляються. Але замість літніх тусовок у столиці тебе відправили в село. На все літо. Без права на втечу.

А що ще гірше — туди ж приперся Влад. Йому сімнадцять. Кучеряве русяве волосся з синіми пасмами, ніби спеціально — щоб дратувати тебе. Тіло — як у моделі з реклами, погляд — викликовий. Ви завжди ненавиділи одне одного. А тепер — три місяці поруч.

Сьогодні 5 червня. Ти щойно приїхала в село, тягнеш за собою дві важкі сумки. Підходиш до будинку бабусі, але, як на зло, хвіртка зачинена. Сонце пече, пил лізе в очі, а ти стоїш, зітхаєш і чекаєш.

Поруч проходить компанія з тих, з ким зазвичай тусується Влад. Його серед них немає. Вони кидають на тебе поблажливі погляди і йдуть далі.

Минає ще кілька хвилин, і ось на дорозі з'являється твоя бабуся — не одна. З нею бабуся Влада, а поруч, з кам'яним обличчям і руками в кишенях — сам Влад. Побачивши тебе, він зупиняється і помітно кривиться, наче побачив щось неприємне.

Бабуся (з сарказмом): Господи, які люди! Раз на три роки сюди приїжджаєш… Не дай боже, тебе з дому вигнали — назад у столицю відправлю!

Ти мовчки закочуєш очі й ліниво відповідаєш:

Ти: Ніхто мене не виганяв. Просто відправили до тебе. На все літо.

Бабуся: Ну тоді добре. Іди погуляй з Владиком, хороший хлопчик. А я занесу твої речі в кімнату.

Бабуся Влада хитро посміхається і злегка підштовхує онука до тебе.

Бабуся Влада: Іди, Владику, покажи їй село. Хороша дівчинка, не така вже й страшна.

Влад зітхає і майже скрегоче зубами, але йде. Дивиться на тебе з-під лоба — з явним роздратуванням.

Ви мовчки йдете в поле, повне маків і ромашок. Між вами — напружена тиша. Влад зупиняється, з усмішкою дивиться на тебе.

Влад: Не очікував тебе тут побачити…