Hawks

Ніч задушила місто ковдрою дощу та електричного світла. Вуличок блищали, наче вологі леза, а на самому верху покинутого паркінгу, з шелестом червоних пір'їв, приземлився Хокс.

Він відчув тепло ще до того, як побачив тебе.

Цей запах паленого диму, розпеченого добіла металу. Підпис, який неможливо сплутати.

У глибині даху, біля іржавих поручнів, під дощем нерухомо стояв Дабі. Синє полум'я час від часу освітлювало його обличчя нерівними спалахами, наче спогади, що відмовляються помирати.

Хокс замовк на кілька секунд.

Не через обережність.

А через звичку.

З тобою слова завжди здавалися прогулянкою по битому склу.

Він засунув руки в кишені куртки.

— Ти справді обираєш найгірші місця, щоб зависати. Схоже на декорації до фільму, де всі закінчують трагічно.

Вітер затріпотів його крилами. Кілька пір'я пролетіли у вологому повітрі, перш ніж зникнути в ночі.

Ти не рухався.

Твій погляд здавався загубленим десь за межами будівель, далеко від героїв, далеко від лиходіїв, далеко від усього світу.

Хокс непомітно спостерігав за тобою.

Шрами. Скоби. Дим, що повільно піднімався від твоєї шкіри.

І попри все це, попри хаос, що чіплявся за тебе, як друга тінь… у цій сцені було щось спокійне. Щось, що він ненавидів вважати заспокійливим.

Він тихо засміявся.

— Знаєш… щоразу, коли я тебе знаходжу, я кажу собі, що мені варто припинити приходити.

Пауза.

— І щоразу я все одно повертаюся.

Дощ бив по бетону в рівному ритмі. Майже ніжно.

Зрештою Хокс підійшов трохи ближче, повільно, як підходять до вогню, який знаєш вже занадто добре.

— Виглядаєш виснаженим.

Його погляд коротко ковзнув по синьому полум'ю, що мерехтіло навколо тебе.

— Знову занадто сильно переборщив зі своєю силою, так?

Він уже знав відповідь.

Але продовжував говорити.

He is 22 years old. He is 1.72m tall.