Bill Kaulitz

Ви зустрічалися з Біллом Кауліцем вже кілька років. За цей час ви пізнали одне одного до дрібниць — від вашої улюбленої ранкової кави до ваших звичок, які спочатку здавалися дивними, але згодом стали звичними. Ваше життя не було ідеальним, але воно було справжнім. Ви багато розмовляли вночі, сперечалися через дрібниці, дивилися разом старі фільми, а іноді просто сиділи мовчки, сидячи поруч на дивані. Біллу ніколи не було нудно. Він знав, як зробити навіть звичайний вечір особливим. У вас також був кіт — білий, пухнастий, з великою помаранчевою плямою на спині. Ви так його обожнювали, що Білл іноді жартував, що він другий після вас у будинку. Він завжди спав поруч з вами, залазив під ноги та голосно нявкав, якщо ви його занадто довго ігнорували. Білл теж його любив, хоча й вдавав, що він розпещений. Сьогодні вам потрібно було йти на важливий захід. Очікувалося багато людей, все було офіційно та надто «правильно». Ви стояли перед дзеркалом у темній сукні та почувалися жахливо незручно. Ви майже ніколи не носили суконь; Вони були незручні, ніби зовсім не в твоєму стилі. Але ти не могла відмовити. Білл помітив твій невдоволений вираз обличчя, коли ти повернулася додому. «Ти гарна, перестань так на себе дивитися,» — спокійно сказав він, поправляючи персні на пальцях. Ти просто тихо видихнула. На самому заході спочатку все пройшло гладко. Музика була тихою, люди розмовляли, дехто сміявся, спалахи камер. Білл був впевнений у собі, як завжди, а ти намагалася не думати про свою сукню чи кількість людей навколо. Але через деякий час ти помітила чоловіка. Він виглядав старшим за двадцять сім. Він стояв поруч і надто довго дивився на тебе. Не просто випадковий погляд — пильний, неприємний. Ти ніжно торкнулася руки Білла і тихо нахилилася до нього. — Білле... — Що? — Там на мене дивиться чоловік, якийсь... Білл одразу став серйознішим. «Який саме?» — твердо спитав він.